Уявіть, що ви розповідаєте другові про свій день і вам треба чітко показати, що одна подія відбулася раніше за іншу минулу подію, яку ви щойно згадали. Багато мов роблять це доволі вільно, покладаючись на слова на кшталт «вже» чи «до того», щоб передати цей зміст. Німецька натомість має окремий час саме для цієї ідеї: Plusquamperfekt, який часто називають «давноминулим часом». Він описує подію, що сталася раніше за іншу минулу подію, згадану в тому самому реченні чи близькому контексті — «минуле в минулому».
Чому німецькій потрібен окремий час для цього? Тому що німецька граматика змушує мовця чітко показувати послідовність подій саме через вибір часу, особливо коли два підрядні речення поєднуються сполучником nachdem («після того як»). Коли ви поєднуєте два речення через nachdem, раніша подія має стояти в Plusquamperfekt, а пізніша виражається в Präteritum (або Perfekt, якщо головне речення в часі, пов'язаному з теперішнім).
Механіка проста, щойно ви знаєте Perfekt: візьміть допоміжне дієслово haben або sein, але поставте його у форму Präteritum — hatte замість habe, або war замість bin, — а потім додайте Partizip II в кінці речення, точно як у Perfekt. Правило вибору між haben та sein те саме, яке ви вже знаєте: sein з дієсловами руху, як-от gehen та fahren, і з дієсловами зміни стану, як-от aufwachen та werden; haben — з усім іншим.
Ключова відмінність від мов, більше зорієнтованих на контекст, полягає в тому, що німецька не дозволить вам покладатися лише на контекст — сам час має нести послідовність, і помилка в ньому робить хронологію речення незрозумілою. Найпоширеніша помилка — уживати звичайний Perfekt замість Plusquamperfekt усередині речення з nachdem, коли головне речення в Präteritum: писати "Nachdem ich gegessen habe, ging ich schlafen" замість правильного "Nachdem ich gegessen hatte, ging ich schlafen." Запам'ятайте золоте правило: раніша подія завжди йде в Plusquamperfekt, а пізніша — у Präteritum чи Perfekt; ці два часи ніколи не можуть бути однаковими в тому самому реченні.